Володимир побудував в Новгороді Софійський собор, освячений 14 вересня 1052 єпископом Лукою; за його наказом споруджена була в Новгороді кам’яна фортеця. Помер у віці 32 років 4 жовтня 1052, залишивши сина Ростислава, князя Тмутараканського, через двадцять днів після освячення Софійського собору, куди і були покладені його мощі.[1]wikipedia
Військові походи
Похід на племена Ємь (Ямь)
Відомо, що київські війська розбили супротивника, захопили полонених і цінний видобуток, але на зворотному шляху сталася епідемія серед коней.
В лѣто 6550 (1042). Иде Володимиръ, сын Ярославль, на ямь, побѣдивъ я. И помроша кони у Володимерь вой, и яко еще дышющимь конемь, сдираху хъзы с нихъ: толикъ бѣ моръ в конѣхъ. – Повість Временних Літ[2]wikipedia
Похід на Константинополь
Похід завершився повною невдачею. Рясне застосування грецького вогню, а також шторм, що вибухнув під час битви, дали візантійцям вирішальну перевагу. Буря розмітала російський флот в різні боки, загинуло безліч кораблів, в тому числі тура Володимира Ярославича, але князь врятувався, перейшовши на інше судно.
Викинутих на берег російських воїнів зголосився очолити Вишату, але біля Варни їх група була наздогнана візантійським стратигом Катакалоном Кекавменом в результаті чого більша частина була вбита, а інші потрапили в полон.
Володимир Ярославич був змушений відступити. Імператор Візантії послав у погоню за київським князем 24 дромона. В одній з бухт Володимир атакував переслідувачів і розбив їх, можливо під час берегової стоянки, після чого благополучно повернувся в Київ.
Софійський собор у Новгороді
Після освячення Володимир Ярославич прожив менше місяця і був похований у щойно побудованому соборі.