Після смерті в 1052 році старшого брата новгородського князя Володимира посадив у Новгороді свого сина Мстислава і за династичнимb правилами, став спадкоємцем київського столу (хоча Володимир і залишив сина). 20 лютого 1054, після смерті батька, став великим князем Київським.[1]wikipedia
Тріумвірат Ярославичів
Серйозним випробуванням для тріумвірату стала поразка від половців і київське повстання 1068 року, після яких Ізяслав повів на Русь поляків, а Святослав і Всеволод виступили на захист Київа.
У 1071 році Всеслава вдалося повернутися в Полоцьк, після чого брати запідозрили Ізяслава в союзі з ним і вигнали. У 1073-1076 роках у Київі княжив Святослав Ярославич.
Розрив з братами
Вигнанець Ізяслав подався до Німеччини до імператора Генріха IV і попросив у нього допомоги у боротьбі проти братів, передавши йому гігантські багатства; однак імператор, сили якого були відвернені внутрішньою боротьбою в Німеччині, також не підтримав його.
Під впливом папи Болеслав був змушений помиритися з Ізяславом, так як це стало однією з умов для отримання ним польської корони. 25 грудня 1076 Ізяслав з дружиною взяли участь у коронації Болеслава в Гнєзно.
У грудні 1076 Святослав раптово помер. Всеволод зайняв його місце, але вже через півроку повернув престол Ізяславу, що рушив на Київ з поляками.
Повернення і загибель
Кінець поневірянням Ізяслава поклала раптова кончина Святослава Ярославича 27 Грудня 1076 року. Всеволод в якості захисника Києва від поляків і Ізяслава уклав з ним мир і повернув йому київське князювання, а сам пішов до Чернігова (1077). Давид Святославич був виведений з Переяславля, повернувся під контроль Всеволода (який зберіг також Смоленськ), Олег Святославич — з Волині, де сів Ярополк Ізяславич, загиблого в Заволоч’ї Гліба Святославича у Новгороді замінив Святополк Ізяславич.
Відразу після смерті Святослава почалася запекла боротьба з Всеславом Полоцьким, яка продовжилася при Всеволоді Ярославичі. Почалася з походу Всеслава на Новгород проти Гліба навесні 1077 року. Влітку 1077 і взимку 1077/1078 послідували два походи на Полоцьк, в тому числі другий за участю Святополка Ізяславича і половців (вперше в історії Русі).
Вирішальний бій стався 3 жовтня, в ньому загинули Ізяслав і Борис. Битва на Нежатиній Ниві і загибель Ізяслава і Бориса згадуються в «Слові о полку Ігоревім».
Похований Ізяслав Ярославич у Соборі Святої Софії у Києві.
(худ. Олександр Терещенко)
Зовнішність і характер
Описуючи поховання Ізяслава, літописець говорить про князя так:
«Бе же Изяслав муж взором красен, телом велик, незлобив нравом, крива ненавидя, любя правду, клюки же в нем не бе, ни льсти, но прост умом, не воздая зла за зло; колико бо ему сотвориша кияне, самого выгнаша, а дом его разграбиша, и не возда противу тому зла».
Наводячи цей відгук, з літописцем вступають в заочну полеміку Н. М. Карамзін і С. М. Соловйов. Перший пише: “але Ізяслав був настільки ж малодушний. Хотів престолу, але не вмів сидіти на ньому. Злодіяння сина викривають слабкість батька. Лихо Мінська і віроломне ув’язнення Всеслава суперечать похвалам літописця”.
“Чи можна назвати незлобним князя, який дозволив синові своєму замучити безліч киян, навіть і невинних в його вигнанні, жорстоко переслідував Всеслава Полоцького, у відношенні до якого сам був більше винен, переслідував у Київі людей, яких підозрював у приязні до Всеслава, не поважаючи у них навіть святості життя, нарешті, переслідував нещасних синів Святослава?”, — запитує другий.
Про риси характеру Ізяслава можна зробити висновок і за збереженими молитвами його дружини Гертруди, написаним в роки їх поневірянь по Європі. У цей період, вочевидь, між Ізяславом і Гертрудою часто відбуваються сварки. В одній зі своїх молитов вона просить Бога відвернути серце чоловіка, якого вона називає королем, від ненависті, розпачу і гніву і вселити йому лагідність, добросердя і миролюбність, але при цьому також захистити від усіх небезпек і зробити щасливим шлях на Батьківщину. В іншій молитві Гертруда просить Господа почути стогін її серця, позбавити від мук, вигнати всі прикрощі і відвернути зло, яке на неї обрушилося через грубості чоловіка і його небажання розмовляти з нею і вислуховувати поради, зробити його справедливим та прихильним до неї, але і втихомирити її власний скажений норов і перетворити в лагідну, спокійну, звернену до добра жінку.
Loading...
