Ім’я Анастасія не фігурує ні в російських літописах, ні в угорських хроніках, де вона згадується як “донька князя Русі”. Воно згадано лише в такому пізньому джерелі, як “Історія Польщі” Яна Длугоша (XV століття), так що ім’я це можна вважати умовним.[1]wikipedia

цикл “Київські княжни на престолах Європи, Головпоштамт Київа, 2016
Анастасія та Андраш I
У 1046 році Андраш разом з Анастасією повернувся до Угорщини, і, захопивши престол, став королем. Королева заснувала в Угорщині кілька православних монастирів.
В останні роки Андраша розбив параліч, і Анастасія все більше займалася управлінням країною. У 1060 році Бела підняв повстання проти Андраша І в тому ж році переміг брата, незабаром після чого той помер, і 6 грудня 1060 Бела став угорським королем.
Життя у вигнанні і повернення трону
Новим королем був оголошений Шоломон. У подяку за допомогу, надану їй, Анастасія подарувала баварському герцогу Оттону Нортхаймському “меч Аттіли” – Угорську королівську реліквію-який, за переказами, належав ватажку гунів.
При малолітньому синові королівством керувала Анастасія, і їх положення залишалося хитким, в країні було фактичне двовладдя. Опорою її і короля Шоломона був Генріх IV, а синів Бели I Гезу і Ласло підтримувала Польща, а також брат Анастасії київський князь Ізяслав Ярославич, одружений з польською принцесою Гертрудою.

Худ. Orlai Petrich Soma, 1857
Анастасія в цей час вдруге вийшла заміж за німецького графа Пото. Відомо про її розбіжності з сином. Є легенда про те, що Анастасія прокляла його за те, що він ставить свої інтереси вище державних і порушив мирний договір з двоюрідними братами. У 1074 році справа дійшла до того, що Шоломон підняв руку на матір. У тому ж році сини Бели I Геза і Ласло скинули Шоломона, який втік до Німеччини. Туди ж вирушила й Анастасія.
Смерть
Анастасія померла не пізніше 1094 року, так як в цьому році вона згадується вже як вмерла. За переказами, вона померла в монастирі Адмонт або Агмунд, що в Штирії. У ряді застарілих досліджень назва цього монастиря була прийнята за її ім’я, так що королева помилково називається в цих роботах «Агмунда».
На вершині гори поруч з озером Балатон, у Тіханьськоій абатській церкві, в новітній час споруджено пам’ятник королю Андрашу та його дружині. На ньому напис: “Король Андраш I і королева Анастасія — українська княгиня”.
Доля дітей Анастасії
Шоломон (Соломон)
Втікши в Німеччину, Шоломон за допомогою військової підтримки німецького імператора, зумів зберегти за собою північно-західну частину країни, яку утримував, постійно воюючи з братами, аж до 1081 року – поки у Генріха IV не з’явилися проблеми з папою римським і він відмовив Шоломону у військовій допомозі. Через це син Анастасії був змушений капітулювати, отримавши натомість прощення свого двоюрідного брата Ласло I, що став королем Угорщини після Гези I.
Повернувшись до двору, Шоломон спробував скласти змову проти свого кузена, але був виданий і посаджений у в’язницю в 1083 році. У тому ж році король Ласло вдруге пробачив Шоломона з нагоди канонізації (19 серпня) Іштвана Арпада – першого короля і хрестителя Угорщини. Опинившись на волі, Шоломон знову спробував закликати на допомогу свого шурина-імператора, але отримав відмову.
Тоді онук Ярослава Мудрого приєднався до Орди Печенізького хана Кетешка, що кочувала на території нинішньої Молдавії. Хоча його дружина Юдіт була жива, і подружжя не було в розлученні, Шоломон одружився на дочці Кетешка, ставши таким чином двоєженцем. Пообіцявши віддати хану Трансільванію, Шоломон вторгся в Угорщину зі сходу в 1085 році, ведучи за собою печенежську орду. Король Ласло I зустрів і на голову розгромив війська Кетешка під Кішвардою (північний схід сучасної Угорщини). Шоломону знову довелося рятуватися втечею. Він загинув через два роки, в 1087 році, приблизно в 35 років, в одній з битв печенігів з греками.
Давид
Крім старшого Шоломона, у Ярославни був ще один син, Давид (1053/1055-1094). Однак, історикам нічого не відомо про його участь у бурхливому політичному житті Угорщини і не менш бурхливому житті його брата Шоломона. За непрямими ознаками, Давид з ранньої юності став членом духовного ордена. Збереглися згадки про його великі пожертвування різним релігійним організаціям, зокрема, абатству Тихань, які заснували його батько і мати. Як і його брат, Давид не залишив після себе дітей, і, таким чином, з його смертю в 1094 році ця гілка загальних нащадків Арпадів і Рюриковичів обірвалася.