Згідно офіційної історії, був убитий за наказом свого брата Святополка, також як після цього був убитий князь Гліб Муромський. Згодом канонізований разом з братом Глібом Російською Православною Церквою як страстотерпці-святі Борис і Гліб.[1]wikipedia
Історії Бориса і Гліба присвячені одні з перших пам’яток давньоруської літератури: «Сказання» Якова Чорноризця і «Читання» Нестора Літописця. На честь братів було побудовано безліч храмів і монастирів.
Коли побачив диявол, споконвічний ворог всього доброго в людях, що святий Борис всю надію свою поклав на Бога, то став будувати підступи і, як у давні часи Каїна, замислившего братовбивство, вловив Святополка. Вгадав він помисли Святополка, воістину другого Каїна: адже хотів перебити він всіх спадкоємців батька свого, щоб одному захопити всю владу. – Сказання про Бориса і Гліба
Початок міжусобної війни
Дізнавшись про загибель Бориса і Гліба, древлянський князь Святослав покинув свою столицю і спробував бігти в Карпати, але його наздогнали відправлені Святополком війська і він загинув у битві.
(фрагмент ікони)
(Худ. В.Шереметьєв. 1867)
Загибель Бориса Володимировича
Офіційна версія – вбивство Бориса за наказом Святополка
У 1015 році захворів його батько Володимир Святославич, і Борис був призваний до Києва. Незабаром після його прибуття стало відомо про вторгнення печенігів, і батько послав його з дружиною для подолання їх. Борис ніде не зустрів печенігів і, повертаючись назад, зупинився на річці Альті.
Під час стоянки до Бориса прибув вісник з Києва і повідав йому про смерть батька. Дізнавшись, що Святополк вночі розібрав поміст в Берестові і, загорнувши тіло Володимира в килим, таємно вивіз до церкви святої Богородиці, Борис розридався. У літописах наводяться такі рядки його міркувань:
“…кому розповісти цю гірку печаль? Брату, якого я шанував як батька? Але той, відчуваю я, про мирську суєту печеться і вбивство моє замишляє. Якщо він кров мою проллє і на вбивство моє вирішиться, буду мучеником перед Господом моїм”.
Після цього прибув посланець від самого Святополка і передав повідомлення:
“Брате, хочу жити з тобою в любові і до отриманого від батька володіння додам ще” – Святополк Окаянний
Одночасно із запевненнями в любові і дружбі, Святополк, згідно з офіційною версією історії, послав вбивць до Бориса-вишегородських бояр з Путшею на чолі.
Військо, яким командував князь Борис під час походу на печенігів, запропонував забрати Київський престол у Святополка, але Борис не погодився:
“І сказала йому дружина: “Піди, сядь у Київі на отчий княжий стіл — адже всі воїни в твоїх руках”. Він же відповідав їм: “Не можу я підняти руку на брата свого, якого чту як батька”. Почувши це, воїни розійшлися, і залишився він тільки з отроками своїми…”
Путша з товаришами прийшов на Альту, до намету Бориса, вночі на 24 (30) липня; почувши спів псалмів, що долинало з шатра, Путша вирішив напасти після того як князь Борис засне.
Ще дихаючого Бориса вбивці загорнули в шатерне полотно і повезли до Київа. Проїжджаючи на возі повз ліс, Борис раптом став піднімати голову. Коли Святополку доповіли, що його брат ще живий, новий київський князь послав двох варягів прикінчити його, що ті й зробили, проколовши Бориса мечем в серце. Тіло Бориса таємно було привезено до Вишгорода і там поховано в церкві св. Василя.
Клейма якими проілюстровано
“Житіє в іконі Святі благовірні князі Борис і Гліб”
Альтернативна версія – зі скандинавських саг
У 1834 році професор Санкт-Петербурзького університету Йосип Сенковський, переклавши на російську мову “Сагу про Еймунда” (“Еймундова пасмо”), виявляє там, що варяг Еймунд разом з дружиною був найнятий Ярославом Мудрим. У сазі розповідається, як конунг Ярислейф (Ярослав) б’ється з конунгом Бурислейфом, причому в сазі Бурислейфа позбавляють життя варяги за розпорядженням Ярислейфа. Одні дослідники припускають під ім’ям «Бурислейфа» Бориса, інші — польського короля Болеслава, якого сага плутає з його союзником Святополком.
Потім деякі дослідники на підставі саги про Еймунда підтримали гіпотезу, що смерть Бориса «справа рук» варягів, надісланих Ярославом Мудрим у 1017 році, враховуючи те, що, за літописом, і Ярослав, і Брячислав, Мстислав відмовилися визнати Святополка законним князем у Києві. Лише два брата — Борис і Гліб — заявили про свою вірність новому київському князю і зобов’язалися “шанувати його як батька свого”, і для Святополка вельми дивним було б вбивати своїх союзників.
До теперішнього часу ця гіпотеза має як своїх прихильників, так і супротивників.[2]wikipedia
Пам’ять і шанування
Борис під ім’ям Роман Руський входить до списку святих Римсько-Католицької церкви.
< em> Воістину ви цесарі цесарям і князі князям, бо вашою допомогою і захистом князі наші всіх супротивників перемагають і вашою допомогою пишаються. Ви наша зброя, землі руської захист і опора, мечі двосічні, ними зухвалість поганих скидаємо і диявольські підступи на землі зневажаємо. – Сказання про Бориса і Гліба
Сказання про Бориса і Гліба
Сказання написано в середині XI століття в останні роки князювання Ярослава Мудрого. Пізніше Сказання доповнилося описом див святих («Сказання про дива»), створеним в 1089-1115 роки послідовно трьома авторами. У такому вигляді текст міститься в найдавнішому з відомих списків у складі Успенської збірки кінця XII-початку XIII століть.
Всього «Сказання про Бориса і Гліба» збереглося більш ніж в 170 списках. Автором оповіді на підставі записів митрополита Макарія і М. П. Погодіна вважають Якова Чорноризця.[3]wikipedia
(Опис зображення)
1. Борис і Гліб удостоюються Ісусом Христом мученицьких вінців
2. Борис йде на печенігів
(лицьові мініатюри з Сильвестрівського збірника XIV століття)
Читання про Бориса і Гліба
«Читання» написано в агіографічном жанрі, автор описує невідомі за літописами факти з юності Бориса (мрія про мученицьку смерть під впливом читання житій святих, ухилення від вступу в шлюб і одруження лише за наполяганням батька: «не похоти ради телесныя», а «закона ради цесарьскаго и послушания отца»).[4]wikipedia
Loading...
