У вересні 2009 року вчені Національного заповідника “Софія Київська” розкрили саркофаг, щоб дослідити останки Ярослава Мудрого за допомогою новітніх технологій. Перш за все вони хотіли зробити аналіз ДНК, щоб встановити, ким були Рюриковичі — слов’янами або скандинавами. Але зробити цього не вдалося — скелет Ярослава таємничим чином зник з саркофага.
Історія саркофага
У гробниці перебувала лише купа кісток, яку згодом ідентифікували як останки, що належали двом різним жінкам. А ще там знайшли газети «Правда» і «Известия» за 1964 рік. Але де ж сам великий князь?
Він точно був на місці в 1936 році, коли вперше розкрили шеститонний прямокутний ящик, прикрашений різьбленими зображеннями виноградної лози, пальми, кипариса, риб, птахів, хрестів та інших давньохристиянських символів. Ця гробниця була зроблена візантійськими майстрами з проконеського мармуру для мощей святого Климента в Херсонесі. Коли в 988 або 989 році Володимир Хреститель захопив це місто, він наказав перенести мощі святого Климента разом із саркофагом у Київ. Після важкого шляху вони знайшли спокій у Десятинній церкві-першому кам’яному храмі Київської Русі. У цій же гробниці був похований Ярослав Мудрий в 1054 році (святому Клименту, очевидно, надали іншу труну).
У 1936 році київські вчені виявили у розкритому саркофазі два скелети — чоловічий і жіночий і кілька дитячих кісточок (звідки взялися останні, взагалі незрозуміло).
Судячи з відсутності на останках будь-яких прикрас, гробниця була розграбована. Швидше за все, це сталося в 1240 році, під час захоплення Києва монголо-татарами. Тоді ж в неї могли потрапити “сторонні” кістки.
Аналіз останків
Всі ці пошкодження були знайдені на чоловічому скелеті. Тоді ж великий радянський антрополог і археолог Михайло Герасимов відновив по черепу імовірний вигляд Ярослава Мудрого, нині відомий всім, хто вивчає історію. Жіночий скелет ідентифікувати не вдалося.
У 1940 році останки були повернуті з Ленінграда до Києва. Але чомусь співробітники музею не зуміли помістити їх в саркофаг. Нібито не вистачило сил підняти двотонну кришку мармурової усипальниці — для цього потрібна була спеціальна техніка. Кістки поклали на полицю в сховище. А потім почалася війна, і стало не до них. Згадали про останки тільки в 1964 році і вирішили повернути їх на законне місце. Саркофаг на той час був порядно засмічений. Його кришка нещільно прилягала до нижньої частини, і богомольні відвідувачі, які шанували князя святим, кидали туди записки з проханнями про допомогу і підтримку, фотографії. А дехто з невіруючих, але дуже цікавих, кидав в саркофаг запалені сірники, намагаючись розглянути, що там знаходиться. І періодично все, що потрапляло всередину, спалахувало.
Тому, знявши кришку, перш за все вичистили саркофаг. А потім дістали з полиці скелет і поклали в усипальниці (при цьому якийсь жартівник залишив там радянські газети). І аж до 2009 року співробітники “Софії Київської” були впевнені, що Ярослав Мудрий благополучно спочиває на своєму законному місці. Можна уявити собі їх жах і здивування, коли з’ясувалося, що скелет в саркофазі зовсім не Чоловічий, а складений з останків двох різних жінок! Почалося розслідування.
Розслідування про зникнення останків Ярослава Мудрого
В ході розслідування одна літня співробітниця музею згадала, як в перебудову тут побувала американська делегація. У її складі була українка, яка емігрувала в США. І вона нібито заявила: “Ярослав Мудрий не тут, а в Америці”. Тоді її словами не надали значення. Але тепер вирішили розшукати цю даму, і за допомогою української діаспори в США це вдалося зробити.
Ніна Миколаївна Булавицька під час Великої Вітчизняної війни працювала в окупованому Києві секретарем Олекса Постенка — тодішнього директора музею. Вона розповіла, що в 1943 році разом з відступаючими німцями Києва покинули і деякі представники Української автокефальної православної церкви. При цьому архієпископ Никанор забрав з Софійського собору мощі князя Ярослава і чудотворну ікону XIV століття Миколи Мокрого. Допомогти архієпископу вивезти реліквії з Києва взявся полковник німецької жандармерії Пауль фон Денбах (він же Павло Дмитренко). За однією з версій, він мав підвезти ікону і ящик з мощами до ешелону, в якому їхав Никанор, але запізнився до його відправлення. За іншою версією, подільники домовлялися, що полковник поверне архієпископу реліквії у Варшаві. Але в обумовлений час Никанор в польській столиці не з’явився, і фон Денбах змушений був передати останки князя і чудотворну ікону архієпископа Української православної церкви Паладію. Той відвіз їх спочатку до Німеччини, а потім до Сполучених Штатів. Там він передав ящик з мощами одному з священиків — Івану Ткачуку, який навіщось 20 років зберігав реліквію у своїй крихітній кімнатці в Нью-Йорку під ліжком. У 1990 році Ткачук помер, і сліди останків Ярослава Мудрого загубилися.
В даний час чудотворна ікона Миколи Мокрого, вивезена разом з мощами, знаходиться у храмі Святої Трійці в Брукліні. Представники української діаспори, з якими співробітники «Софії Київської» підтримують зв’язок, стверджують, що в цьому ж храмі покояться і багатостраждальні княжі кістки. Однак настоятель храму Володимир Вронський і глава Української православної церкви в США митрополит Антоній факт знаходження у них мощей Ярослава Мудрого категорично заперечують. Але навіть якщо вони, м’яко висловлюючись, кажуть неправду і княжий скелет дійсно знаходиться в Америці, повернути його на Україну буде вельми проблематично.
Загадав вченим загадки і сам саркофаг. Наприклад, Вірменський вчений Жирайр Тер-Карапетян вважає, що на кришці усипальниці є і вірменські букви, з яких починаються слова фрази «Аменаимастун мец такавори Киеви бнакчутюниц», яка перекладається як «всезнаючому великому царю від жителів Києва». Може бути, саркофаг не привезений з Херсонеса, а виготовлений в Києві вірменськими майстрами?
[1]
Журнал: таємниці 20-го століття № 14, Віктор Медніков
Loading...
