Повчання Ярослава Мудрого
перед смертю

В лѣт̑ . ҂s҃ . ф . ѯ҃в . [6562 (1054)] Престависѧ великъıи кнѧзь Русьскъıи Ӕрославъ . и єще бо живущю ѥму . нарѧди сн҃ъı своӕ рекъ имъ . се азъ ѿхожю свѣта сего сн҃ве мои . имѣите в собѣ любовь . понеже въı єсте брат̑ӕ єдиного ѡц҃а и мт҃ре . да аще будете в любви межю собою . Бъ҃ будеть в васъ . и покоривыть въı противнъıӕ подъ въı. и будете мирно живуще . аще ли будете ненавидно живуще. в распрѧхъ и которающесѧ то погъıбнете самї . [и] [погубите] землю ѡц҃ь своихъ и дѣдъ своихъ иже налѣзоша трудомь своимь великъıмъ . но пребъıваите мирно послушающе брат̑ брата . се же поручаю в со|бе мѣсто столъ старѣишему сн҃у моєму и брату вашему Изѧславу Къıєвъ . сего послушаите ӕко послушасте мене . да то въı будеть в мене мѣсто . а Ст҃ославу даю Черниговъ . а Всеволоду Переӕславль . [а Игорю Володимерь] а Вѧчеславу Смолинескъ . и тако раздѣли имъ градъı . заповѣдавъ имъ не преступати предѣла братнѧ . ни сгонити рекъ Изѧславу . аще кто хощеть ѡбидѣти брата своѥго . то тъı помагаи ѥгоже обидѧть . и тако үрѧди сн҃ъı своӕ пребъıвати в любви . самому же болну сущю . и пришедшю Въıшегороду разболѣсѧ велми . Изѧславу тогда сущю. а Ст҃ославу Володимери. Все[во]лоду же тогда сущю у ѡц҃ѧ . бѣ бо любимъ ѡц҃емь паче всеє братьи . є же имѧше присно ү собе .

Цитується по: ПСРЛ. — Т. 1. Лаврентіївський літопис. — Л., 1926

“По смерті Ярослава I князювання цілим родом надовго утвердилася в Русі; в той час галузі, зайняті першими варяго-руськими князями, розділялися між двома лініями, або племенами Рюрікова роду: першу лінію становило нащадків Ізяслава, старшого сина св. Володимира.

Ми бачили, що цьому Ізяславу Батько віддав Полоцьке князівство, волость Діда його по матері Рогволода. Ізяслав помер за життя батька, не будучи старшим в роді, або великим князем, отже, потомство його не могло рухатися до старшинства, міняти волость і тому повинно було обмежитися одною Полоцькою волістю, яка затверджена за ним при Ярославі.

Другу лінію становило потомство Ярослава Володимировича, яке і почало володіти всіма іншими руськими областями. По смерті Ярослава залишилося п’ять синів: старший з них, Ізяслав, став іншим братам замість батька ; молодші брати були: Святослав, Всеволод, В’ячеслав, Ігор; у них був племінник Ростислав, син старшого Ярославича, Володимира; цей Ростислав також внаслідок передчасної смерті батька, не міг сподіватися отримати старшинство; він сам і потомство його повинні були обмежитися однією якою-небудь волостю, яку дасть їм доля або старші родичі.

Ярославичі розпорядилися так своїми родовими волостями: четверо старших помістилися в області Дніпровської, троє — на півдні: Ізяслав — в Києві, Святослав у Чернігові, Всеволод — у Переяславі, четвертий, В’ячеслав, поставив свій стіл в Смоленську, п’ятий, Ігор у Володимирі-Волинському.

Що стосується віддалених від Дніпра областей на півночі і сході, то бачимо, що остаточно Новгород став залежним від Києва; вся область на схід від Дніпра, включно до Мурома, з одного боку, і Тмутаракані, з іншого, стала в залежності від князів чернігівських; Ростов, Суздаль, Білоозеро і Поволжя — від переяславських князів.

Ми сказали остаточно, тому що Білоозеро, наприклад, належало деякий час Святославу; Ростов також не раптом дістався Всеволоду переяславському: Ярославичі віддали його спершу своєму племіннику, Ростиславу Володимировичу.

Так володіло руькими областями Ярославове потомство. Але ще був живий один із синів св. Володимира, Судислав, 22 роки томившийся в темниці, куди був посаджений братом Ярославом. Племінники в 1058 році звільнили забутого, як видно, бездітного і старого, взявши, однак, з нього клятву не затівати нічого для них поганого.”

Цитується по: Соловйов С. М. ” Історія Росії з найдавніших часів”

“Отримавши що дісталося кожному по розділу, чи залишалися вони постійними власниками областей, що їм дісталися і як їх області успадковувалися? Я зараз згадав про передсмертний заповіт Ярослава. Ви, напевно, читали його ще в гімназії, і я його не повторюю. Воно батьківськи задушевно, але дуже бідно політичним змістом; мимоволі питаєш себе, чи не літописець говорить тут устами Ярослава.

Серед повчання синам перебувати в любові між собою можна вловити тільки дві вказівки на подальший порядок відносин між братами-спадкоємцями. Перерахувавши міста, призначені кожному, заповіт вселяє молодшим братам слухатися старшого, як вони слухалися батька: «…та тієї ви буде в мені місце”. Потім батько сказав старшому синові: “якщо брат ображатиме брата, ти допомагай ображається”

Ось і все. Але є два важливих доповнення цього заповіту. У сказанні про Бориса і Гліба вже відомого нам ченця Якова читаємо, що Ярослав залишив нащадками і спадкоємцями свого престолу не всіх п’ятьох своїх синів, а тільки трьох старших.

Це відома норма родових відносин, що стала потім однією з основ місництва. За цією нормою в складній сім’ї, що складається з братів з їх родинами, тобто з дядьків і племінників, перше, владне покоління складається тільки з трьох старших братів, а інші, молодші брати відсуваються в друге, підвладне покоління, прирівнюються до племінників: за місцевим рахунком старший племінник четвертому дядькові в версту, причому в числі дядьком вважався і батько племінника.

Потім літописець, розповівши про смерть третього Ярославича — Всеволода, згадав, що Ярослав, люблячи його більше інших своїх синів, говорив йому перед смертю:

“Якщо бог дасть тобі прийняти владу столу мого після своїх братів з правдою, а не з насильством, то, коли прийде до тебе смерть, вели покласти себе, де я буду лежати, біля моєї труни”.

Отже, Ярослав чітко уявляв собі порядок, якого після нього будуть слідувати його сини в занятті київського столу: це порядок по черзі старшинства.”

Цитується по: В. О. Ключевський “Курс російської історії. Лекція XI.”