Зовнішня політика князя Олега Віщого

Залишившись регентом при неповнолітньому сині князя Рюрика, Олег у 882 році почав планомірно просуватися вниз по Дніпру, залишаючи в великих містах гарнізони. Потім, вбивши Аскольда і Діра (що княжили до цього в Києві) захопив місто та оголосивши його новою столицею. Цим чином об’єднав північний та південний центри зароджуваної держави.

Після цього, Олег звернув увагу на племена, що знаходяться поблизу від Києва, і підкорив древлян (883), сіверян (884) та радимичів (885).

Наостанок, у 907 році князь зібрав велике військо і здійснив похід на Царгород, результатом якого став мирний договір, що надавав руським купцям у візантійських містах широкі привілеї.

У 882 році, через три роки після смерті Рюрика, Олег зібрав достатньо війська – до вірних йому варягів приєдналися вже підконтрольні владою Рюриковичів племена: чудь, словени, меря, весь та кривичі. Разом з військом рушив вниз по ріках, розширюючи власні володіння. Спочатку були захоплені Смоленськ та Любеч, князь залишив там гарнізони та продовжив шлях.

Прибувши до Києва, Олег спочатку наказав воям заховатися, потім хитрістю виманив Аскольда і Діра з міста, а коли вони прибули до кораблів, оголосив, що вони не мають права княжити, на відміну від нього та неповнолітнього княжича Ігоря Рюриковича. Після цього Аскольда та Діра вбили, а сам Олег почав правити в Києві, оголосивши, згідно з літописами:

«Хай буде се мати городам руським»^[1]В. Н. Татищев, “История Российская”, кн 2, гл 2

Оселившись у Києві з 882 року, князь Олег Віщий починає поширювати свою владу на сусідні племена, здійснюючи проти них походи або переконуючи через послів перейти під свої захист:

• Похід проти древлян – плем’я підкорено, призначена данина “по шкірі чорної куниці від диму (тобто будинку)”.
• Похід проти сіверян – підкорено, призначена данина менша, ніж вони раніше сплачували хазарам.
• Переговори з радимичами – Олег переконав їх сплачувати данину йому, замість хазар, і обіцяв захист.

Окрім того, літописи згадують про “раті”, тобто військові дії, з племенами уличів та тиверців, які не бажали підпорядковуватися і чинили опір.

У період між 895-898 роками, під час масового переселення на захід, угорські племена підійшли до Києва. Передбачувано очолювані своїм ханом Альмошем, угорці переправилися на правий берег Дніпра на плотах. Виступив проти них київський князь був розгромлений у битві та сховався за міськими стінами. На другий тиждень облоги угорці пішли на штурм. Місто не було взято, і почалися мирні переговори, в результаті яких обложники забрали великий викуп і покинули київські землі.

Згідно з Повістю временних літ, у 907 році Олег здійснив похід на Царгород, для чого була зібрана велика армія – 2000 човнів по 40 воїнів у кожному. Візантійський імператор Лев VI Філософ наказав зачинити ворота міста та підняти залізні ланцюги для перегороджування гавані, на що Олег відповів хитрістю:

І наказав Олег своїм воїнам зробити колеса та поставити на колеса кораблі. І коли задув сприятливий вітер, підняли вони на полі вітрила та пішли до міста.^[2]“Повість минулих літ”. Рік 907

Греки запропонували Олегу мир і данину, пославши перемовників з вином та їжею, які були отруєні. Олег передбачив можливість отруєння і вилив вино на землю. Тоді греки погодилися на умови Олега: він отримав по 12 гривень за кожну уключену, і Візантія обіцяла сплачувати данину на руські міста. У знак перемоги Олег прибив свій щит до воріт Царгорода. Головним результатом походу стала торговельна угода про привілейоване становище руських купців у Візантії.

Договір підтверджував дружні відносини Візантії та Русі, визначав порядок викупу полонених, покарання за кримінальні злочини, скоєні грецькими та руськими купцями у Візантії, правила проведення судового процесу та спадкування, створював сприятливі умови торгівлі для руських та греків, змінював прибережне право. Відтепер замість захоплення судна, що викинулося на берег, та його майна, власники берега зобов’язувалися надавати допомогу у їх порятунку.

Найбільш вигідним для Русі залишалося положення договору, згідно з яким руські купці отримали право жити в Константинополі на півріччя, а імперія зобов’язувалася утримувати їх протягом цього часу за візантійський кошт. Також купцям надавалося право безмитної торгівлі в Візантії, а для охочих руських вояків допускалася можливість найму на службу у Візантії.