1030-1093
Разом зі Святославом та Ізяславом правив Київською Руссю в рамках так званого “Тріумвірату Ярославичів” аж до 1073 року, коли союз розпався. В результаті розбіжностей між братами, Всеволод утвердився в Києві з 1078 року.
Тріумвірат Ярославичів
“Повість временних літ” вкладає в уста Ярославу фразу про те, що він любив Всеволода більше інших синів. За життя батька Всеволод не був його намісником в будь-якому місті і жив у Київі при батьках.
“Сину Мій, та благо тобі буде, оскільки чую і бачу лагідність твою і благочесне житіє, і радію, що ти покоїш душу мою. Якщо тобі Бог зволить прийняти престол Мій після братів твоїх правдою, а не насильством, то відаю, що благополуччя буде у всій руській землі. Коли ж зволить Всевишній переселити тебе від життя цього, заповідаю тобі лягти біля труни моєї, де я покладений буду, оскільки люблю тебе більше всіх братів твоїх” – Ярослав Мудрий синові Всеволоду, Ст. Н. Татищев “Русь Домосковська”
Гравюра. 1819 р.
Битва на Альті в 1068 році
У 1068 році половці вторглися на Русь на чолі з ханом Шаруканом по лівому березі Дніпра, Ярославичі вивели війська назустріч і були розбиті.
Ізяслав і Всеволод втекли до Київа, де їх небажання організувати новий похід проти половців, які грабували околиці Києва, викликало повстання. На Ринковій площі Київа було скликано віче, на якому були висуноті вимоги озброїти городян. Після того, як це не було виконано, натовп розгромив будинок воєводи Костянтина. Кияни звільнили князя Всеслава Полоцького, який тримався братами-Ярославичами під вартою, і посадили його на київський престол в надії, що він зможе зупинити половців.
Ізяслав в цей час знайшов притулок у польського короля Болеслава II, який послав йому на допомогу війська, з якими Ізяслав повернувся до Києва у травні 1069 року. До цього часу Всеслав втік до Полоцька, І Київ контролювали Святослав і Всеволод.
Правда Ярославичів
У “Правді Ярославичів” регламентувався пристрій і порядок управління вотчиною здійснював Княжий дворецький-огніщанин (від слова “огнище” – будинок), збором податків займався Княжий під’їзний.
Багатство вотчини становила земля, тому князівська межа охоронялася надзвичайно високим штрафом. На цій землі працювали залежні смерди і раби (холопи, челядь). Керували роботами ратайні (нульові) старости, яким підпорядковувалися раби, і сільські старости, що стежили за смердами. У вотчині були також ремісники.
“Правда Ярославичів” скасовувала кровну помсту і встановлювала плату за вбивство в залежності від категорії населення, до якої належав убитий. Найбільший штраф платили за вбивство старших дружинників, огнищан, княжих під’їзних, життя яких оцінювалася в 80-гривень. Життя вільного населення – людей (чоловіків) – оцінювалася в 40 гривень; сільських та ратайных старост, а також ремісників – у 12 гривень; смердов, що жили в вотчинах, і рабів – 5 гривень.
Князювання в Чернігові
У 1073 році тріумвірат розпався: Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава, звинувативши його в союзі з Всеславом полоцьким проти них. Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяславль Давидові Святославичу. Ізяслав не одержав допомоги від своїх польських союзників, більш того — в 1076 році Олег Святославич з Володимиром Всеволодовичем очолювали російське військо в поході на допомогу полякам проти чехів.
Битва на Ніжатиній ниві
У грудні 1076 Святослав раптово помер. Всеволод зайняв його місце, але вже через півроку повернув престол Ізяславу, що рушив на Київ з поляками. Але проти нього піднялися племінники Олег Святославич і Борис В’ячеславич з половцями і розбили його на р. Сожиці. Всеволод втік за допомогою до Київа і повернувся разом з Ізяславом до Чернігова, який був узятий в облогу за відсутності своїх князів.
Ізяслав стояв серед піхоти, і ворожий вершник вдарив його списом в плече, завдавши князю смертельну рану. Олег звернувся у втечу і з невеликим числом воїнів пішов у Тмутаракань. Скориставшись цією перемогою, перейшов по смерті Ізяслава на київське князювання Всеволод зберіг за собою і Чернігів.
Велике князювання Всеволода Ярославича
Всеволод остаточно зайняв київський престол, за висловом літописця переима власть Русскую всю, незважаючи на те що на Волині і в Новгороді сиділи відповідно Ярополк і Святополк Ізяславичі.
Була продовжена запекла боротьба з Всеславом Полоцьким, відновлена відразу після смерті Святослава Ярославича. На рубежі 1070-1080-х років Всеслав провів похід під Смоленськ, після чого Володимир Мономах провів спустошливий похід на Полоцьке князівство, а потім другий похід з половцями, під час якого був захоплений Мінськ.
На початку 1080-х років було проведено два поспіль зимових походу проти племінного союзу в’ятичів. Їх князь Ходота є останнім згадуваним в джерелах племінним східнослов’янським князем. Земля в’ятичів остаточно увійшла до складу Чернігівського князівства.
Зовнішня політика при Всеволоді ознаменована інтенсивними контактами зі Священною Римською імперією, за імператора якої Генріха IV князь видав заміж свою дочку Євпраксію-Адельхайду, а згодом з римським папою Урбаном II, опонентом Генріха. Ймовірно, перехід Русі в табір супротивників імператора був пов’язаний зі скандальним конфліктом Євпраксії і Генріха: дочка Всеволода втекла з Німеччини в Верону і постала перед папою, звинувачуючи чоловіка у знущаннях над нею, оргіях і участі в сатанинських ритуалах.
За ініціативою князя (мабуть, внаслідок контактів з Римом) на Русі було встановлено свято перенесення мощей святителя Миколи Мірлікійського в барі, що не святкується грецької церквою, завжди розцінювала це перенесення як викрадення.
Характер
Всеволод Ярославич — один з найосвіченіших людей свого часу. Його син, Володимир Мономах, в “Повчанні” пише про батька, що той “сидячи вдома” володів п’ятьма мовами. Мабуть, серед цих мов були Шведська (мова матері Всеволода), Грецька (мова його дружини), а також, можливо, Англійська (мова його невістки, дружини Володимира, Гіти саксонської) і половецький.
Лаврентіївський літопис так характеризує Всеволода:
«Издетства был боголюбив, любил правду, наделял убогих, воздавал честь епископам и пресвитерам, особенно же любил черноризцев, делая им пожертвования, сам воздерживался от пьянства и от похоти, за что и любил его отец более всех своих детей».
Дружини і діти
Перший шлюб — на “Мономахіні”, дочці або родичці візантійського імператора Костянтина IX Мономаха Марії, яка померла в 1067 році.
Діти:
Володимир Всеволодович Мономах (1053— 1125)
Св. Янка Всеволодівна (Ганна), померла в 1112 році
Другий шлюб — на Половецькій княжні Ганні, яка померла в 1111 році.
Діти:
Ростислав Всеволодович (1070-1093) — князь переяславський
Євпраксія Всеволодівна (1069/1071-1109 — – німецька імператриця
Катерина (Ірина) Всеволодівна (пом. 11 липня 1108 р.)
Марія
Смерть і поховання
Крім того, “Повість временних літ” містить запис про смерть і поховання князя Всеволода(переклад):
“У рік 6601 (1093), індикту в 1-й рік, преставився великий князь Всеволод, син Ярославів, онук Володимира, місяця квітня в 13-й день, а похований був у 14-й день, тиждень була тоді Пристрасна, і день тоді був великий четвер, коли він покладений був у труні у великій церкві святої Софії”
Loading...
