“Кривава бариня “,”Салтичиха”, “людожера”, “найжахливіша російська жінка” – як тільки не називають Дарину Миколаївну Салтикову. Швидко поглянувши на її історію, можна злякатися звірств і жахів, які творила ця жінка. Однак при ближчому розгляді «справи Салтичихи», виникає більше питань, ніж обурення. Чи все так однозначно? Чи справді життя Дар’ї Салтикової було до країв наповнено кров’ю невинно вбитих людей?
Жахливо вродлива наречена
Тут починаються історичні суперечки. Згідно однієї версії, Гліб Олексійович Салтиков – ротмістр лейб-гвардії Кінного полку, одружився на Дарині тільки за багате придане, так як сам він був знатного роду і мав намір збільшити своє багатство та владу. Такий практичний підхід до справи пояснювався непривабливою зовнішністю нареченої – ніби то Дарина буда худорлява й мала хворий выгляд, без м’яких жіночих форм, з блідою шкірою без рум’янцю. Так склалося, що історія, навмисно або випадково, не зберегла жодного достовірного зображення Дар’ї Миколаївни Іванової. Тому судити про правдивість цієї версії важко.
З іншого ж боку виходить, що подружжя було щасливим. Через 6 років після весілля чоловік Дар’ї Миколаївни помер, що і спричинило її божевілля. В спадщину залишилися маєтки в Московській, Костромської та Вологодської губерніях, значні матеріальні накопичення і 600 душ кріпаків. Нажило подружжя двох синів – Федора та Миколу. Основною причиною божевілля Салтичихи називають горе від втрати чоловіка. Чи могло б це бути правдою, якби шлюб переслідував виключно корисливі цілі з боку одного чи обоїх в подружжі?
Важливий той факт, що Салтикова довгий час шанувалася в суспільстві, як жінка лагідна і побожна людина. Майбутня вбивця здійснювала паломництва по святих місцях, роздавала щедрі подаяння, регулярно відвідувала церкву і свято шанувала всі релігійні канони. Тим паче причина ранньої смерті Гліба Салтикова також не відома.
Як Салтичиха мало не позбавила російську літературу генія
Наступний не зовсім зрозумілий епізод життя «кривавої барині» Салтикової — її «роман» з дворянином Миколою Тютчевим, дідом Федора Тютчева. На той час невтішна вдова славилася вже аж ніяк не скромністю, а поганою вдачею. Спочатку у Дар’ї Миколаївни траплялися істерики і напади агресії, від яких страждала тільки домашня прислуга. Але ж, дозвольте, відлупцювати недбайливу дівку за погано випрану білизну або недомитий посуд – така поведінка була нормою для всіх поміщиків в ті часи. Кріпаки гинули сотнями й тисячами, нікому не було діла до простих людей, які не мали свободи і знатного походження.
Писали на Салтичиху доноси й скарги. Перша їх половина губилася, бо походження мучительки дуже високе , а друга не доходила до розгляду через надмірну зайнятість Сенату або маловажності справи.
Спіймали предка великого поета, як фазана, під час полювання у володіннях Салтикової. Точніше буде сказати – браконьєрства. Почувши шум в лісі, бариня відправила на пошуки його причини своїх людей, звелівши привести порушника до неї особисто. Оглянувши молодого офіцера і навіть впізнавши в ньому далекого родича, Салтичиха повеліла замкнути Тютчева в підвалі до подальшого розпоряждення.
Далі повна нісенітниця: згідно з основною версією, поміщиця-вбивця тримала в підвалі Миколу Андрійовича кілька діб, знущалася, принижувала і навіть намагалася понівечити. Після цього молодий офіцер мало того, що не поскаржився на Салтикову, так ще й став її коханцем!
Втім, любовний «спалах» також описується досить незвично: після чергової спроби вдарити Тютчева, поміщиця отримала про нього кілька ляпасів, та таких, що не втрималася на ногах! Чи це ж не велике кохання?
Під час романтичних настроїв господині прислуга отримала бажаний перепочинок. Побої і знущання поновилися через 6 років, як тільки молодий коханець, як це часто буває, виявився негідником й одружився на іншій. Причиною розриву стосунків став, нібито, шок Тютчева від садистських нахилів закоханої в нього вдови. Висловивши своє обурення, коханець накликав на себе гнів Салтикової — його замкнули на кілька днів у сирому та холодному сараї звідки неборака втік за допомогою однієї з дівок-кріпачок.
Через деякий час колишній коханець зробив пропозицію Пелагеї Панютиній, що жила неподалік. Ось тут вже бариня божеволіє від гніву! Згідно з офіційною історії Дарина Салтикова задумала чи то спалити, чи то підірвати будинок молодят. От тільки прислуга підвела: Тютчева з дружиною попередили про небезпеку, а будинок відмовилися підпалювати. Тоді зневірена вбивця задумала засідку, але й тут її обійшли: Тютчев привіз дружину іншою дорогою, а у місцевої влади запросив допомоги і захисту. Через багато років сім’я Тютчева скупила безліч навколишніх земель, включаючи і маєток «кривавої» Салтичихи.
“Кривава бариня” – справі Салтичихи найвищий пріоритет
Так поручик Турбін власноруч забив до смерті трьох кріпаків. Дружина гірничого інженера мало того, що била дворову дівку, так ще й ганяла її напівголою і босою по морозу, після чого тримала в холодних сінях до самої смерті. Поміщиця Мар’їна порола дівку до смерті, разом з її немовлям.
Можна навести десятки прикладів, які мало відрізняються за рівнем жорстокості від злочинів Салтичихи. І це тільки ті скарги, що дійшли до Сенату. Скільки гинуло безвинних людей щодня в той час, краще і не знати.
Вищий пріоритет у справи був з декількох причин. Перш за все, молода імператриця намагалася показати свою прихильність народу й довести ділом благі наміри. По-друге, Салтикова була досить високого походження, тому її справа сколихнула уми як дворян, так і простих людей, додавши ще один «+» імператриці — закони для всіх однакові. По-третє, розглядаючи справу Салтичихи, були покарані всі ті, хто покривав її злочини, що знову таки зіграло на руку цариці.
Жертви і злочини Салтичихи
Справа Салтичихи містила матеріалів на 138 передбачуваних жертв. З них довели 38, «під підозру» підвели ще 26, виправдали 11, решта – 63 випадки були записані як насильство без мети вбивства. В останньому пункті значаться ті, кого «кривава бариня» абсолютно точно» катувала, але померли вони від отриманих каліцтв або самі по собі — невідомо. Також бухгалтерські книги містили безліч записів про зниклих, втікших або переїхавших селян. Найчастіше до таких ставилися наречені або молоді дружини: поїхали до батьків і не повернулися; приступили до роботи і раптово померли; втекли з нареченим або пропали без вісті.
Важливо й те, що відомості про покалічених проте выживших, до справи не долучали. Слідство велося 3 роки, ще на 3 роки затягнувся суд. Весь цей час поміщиця зберігала спокій. Жоден не хотів братися за справу Салтичихи. Високородні чиновники були нею суцільно куплені, а ті, що простіше — боялися розправи. Свідчення кріпосних ваги не мали, а дворяни тільки й свідчили про неї, як про даму побожну і пристойну. Сама поміщиця-вбивця продовжувала відвідувати бали і прийоми, говорити, що «судити її нема за що» і вона «блакитної крові». Довести справу до вироку змогли тільки завдяки особистій увазі імператриці. Вироків було цілих 4. Затвердила Катерина II тільки один.
Доля Салтичихи: ганьба і довічне ув’язнення
Приведення вироку до виконання відбулося 7 жовтня 1768 року. Салтичиху привезли на лобове місце в полотняному савані з табличкою на грудях “Мучителька і душогубиця”; в руки дали запалену свічку і в такому вигляді прив’язали до ганебного стовпа. Цілу годину провела «кривава бариня» біля стовпа, спостерігаючи, як таврують і катують її спільників, які вкривали всі ці роки її вбивства і знущання. Подивитися на це дійство зібралося безліч народу — на
момент оголошення вироку Салтичиха виглядала гидким створінням, якому приписувалися всілякі жахи на зразок людоїдства або кривавих ванн. Останнім висікли і таврували попа, який за розпорядженням Дар’ї Салтикової відспівував і ховав загублених селян, як померлих природною смертю.
Після години біля ганебного стовпа, всіх спільників поміщиці відправили на каторжні роботи в Сибір, саму ж Салтичиху довічно заточили в Іванівський монастир на Солянці. Камера не мала вікна, а їжу ув’язненій подавали через заґратоване віконце. Існує версія, ніби в спробі пом’якшити покарання Дар’я Салтикова в 1778 році спокусила караульного солдата і завагітніла від нього. Але Салтичиху не помилували, а тільки перевели з підвалу в кам’яну прибудову з вікном. Народженого нібито віддали в притулок, а сліди жалісливого солдата загубилися в Сибіру – доказів цьому немає.
Смерть і поховання
Після смерті ув’язненої її камера була пристосована під ризницю, яка була розібрана в 1860-му році разом з будівлею церкви.
Loading...
